«…У лісі сховайся,
Щоб навчитися синім словам
Що сплять у хмарах, жолудях, мушлях…»
(Федеріко Ґарсіа Лорка)
Ліс не сховає –
Він поглине як море –
Зелене море листя і шуму,
Жовто-багряне море осені
І чорно-біле море зими.
Хіба до весни дочекаєшся? Ти.
Воно ж проковтне, поглине –
Море стрімких знаків оклику,
Де замість риб їжаки.
Не сховає.
Хіба вириєш заступом
Не сховок, а схрон.
І будеш дивитись
Свої сни кольорові,
В яких синій заєць
Говорить вірші
Словами синіми –
Наче оте румовище д’горі –
Румовище мрій.
Чи то сподівань.
Отака тарапата.
І будеш слова колисати
Сині як казка. Яку не забути.
Не стерти із пам’яті,
Як стирають абетку
Написану крейдою
На чорній сторінці життя.
Хіба закарбуєш одвічне:
На мертвому дереві знак:
Сокіл, що лине в піке –
Тризубаний знак партизана.
(Світлина автора віршів)
Живу в краї лісів і озер, насолоджуюсь природою. Тому читаючи Ваш вірш , було гарно, цікаво і казково.
...і будеш дивитись свої сни кольорові, в яких синій заєць говорить вірші...
Філософські роздуми з чудовою кінцівка вірша, сподобалось.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви відчуваєте ліс, як стихію. Це вже щось. Спробуйте бути в лісі не як персона, а як природа. Обійміть дерево - поєднайтеся з ним. Вірю, що можна настільки розвинути свої здібності, що зграя вовків сприйме за свого.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння! 
