а далі що?
а далі міста
наповнені нежитем/ не́життям
і ми сонцезмучені
схрещені хрящиком смерті
схрещені черевом часу
що нас пережовує
та не кохання
воно є кінцем і продовженням
краплею поту і мозолями
Божими
кохання є поза-, і мета-
і просто гіпотезою
є крововиливом у
епігонській прозі
вишкрябаним на підлозі
пташиним співом
є чимось на кшталт
дитячої мови та сміху
це протяг і вихор
потяг до зморшок
до краю
нетлінного/заметільного
і шкірки від рани
кохання — це не про
шаленство або ж трагедію
воно про замовчане
і про забуті гени
наше ж кохання
наповнене нежитем/не́життям
трохи сонцезатьмаренням
сонцеосвітленням
наше кохання
не має жодного речення
має лиш кому з крапкою
цілунок в шию
сусідські співи
Дуже гарно;
