В малого ангела було імя Дитинство.
Пухкенькі щічки , крильця у пушку.
В руках тримав із перлами намисто,
Руденьке ведмежа - м"якеньку іграшку.
Він підлітав легенько над землею
І маму кликав , дзвінко сміючись.
Її любив душею всею,
Ще квіти нюхав , ледь торкаючись.
На зустріч йшла сестричка Юність.
Немов між квітами пливла.
Пилок на носику Дитинства,
Легенько хусткой витерла.
І запитало янголятко:
-Ти маму бачила , чи ні ?
Йому всміхнулося дівчатко,
-Шукай десь там, у далині.
І полетів янголик наший,
Де промінь сонця мерехтить.
Зустрівся з братом своїм старшим,
Зрілість під деревом сидить.
-Привіт! Привіт! Чого блукаєш?
Не страшно з дому відійти?
-Шукаю маму. Може знаєш,
Куди пішла і де знайти?
-Мама доросла , в неї справи,
Краще додому повертай.
А ні , то йди на захід сонця.
В найстаршої сестри спитай.
-Спасибі братику!-мов дзвоник
Лунав дитячий голосок.
Між трав літав зелений коник
І приземливсь на колосок.
Чим далі бігло янголятко,
Ставало все темніш кругом.
На стежку вийшло , козенятко.
За ним йшла бабця із ціпком.
-Сестрице Старість! Добрий вечір!:-
Дитинства голос пролунав.
-Не діло швендять тут малечі,
А якби тебе хтось впіймав?
-Вже скоро ніч ,кінець дорозі.
Ану мершій додому йди.
Он чуєш , хтось у верболозі ?
О чуєш ? Уже йде сюди...
Із диких заростей розлогих
Постать мов темінь , до них йшла.
Повітря дихання вологе...
І у руках косу несла.
-О ! Мамо, мамо! Ти знайшлася!-
Підбігло ангельське дитя.
-Ти вся у чорне зодяглася,
А де твоє нове взуття ?
-Ти вранці не вдягла намисто.
Воно у мене , я приніс:-
Матусі перли дав Дитинство,
Від його сяйва посвітлішав ліс.
-Привіт , маленький! Мама працювала,
Он бачиш ,як стежина заросла ?
Щоб доня Старість тут не заблукала ,
Щоб не забути свого ремесла.
Ну раз прийшов , то будем йти додому.
Скажи своїй сестрі прощай.
Радій часу своєму молодому.
Біжи вперед , гляди не заблукай.
Залопотіли босі ноги по дорозі.
Щастя в дитинстві, кожен так вважа.
І не страшний нам , хтось у верболозі.
Коли тебе трима , руденьке ведмежа.
3.07.2022р. Олександр Степан.
Цікавий погляд на Смерть.
Я днями прочитала вірш на Фейзбуці - теж з оригінальним баченням образу Смерті. Колись була молода, гарна та весела, але робота (не життя забирати, а бути провідником душ) зробила її такою, як ми її собі малюємо.
