*****
Нехай усе іде, усе минає
І більш йому немає вороття,
Але в душі та серці залишає
Про все те незабутні почуття,
Емоції та почуття лишає,
Що будять в спогадах події ті,
Яким, хоч вороття уже й немає,
Та певний слід лишили у житті;
Той слід, що певним чином упливає
І на сучасний, і майбутній час,
Між ними внутрішній зв’язок тримає,
Бо ж друге ‒ вислід першого, що згас.
Адже сучасне, що із часом гасне,
Услід минулим ставши назавжди,
Веде майбутнє світле та прекрасне
Чи сповнене нещастя та біди.
Звичайно, вир невпинний цей залежить
Лише від злободенних тих подій,
Що відбуваються й яким належить
Виконувати світовий розвій –
Той розвиток, який постійно в русі,
Не зупиняється ані на мить
Із вірою та силою у дусі
Людськім на краще світ увесь змінить
Або хоч спробувати, постаратись,
Почавши з себе, вставши із колін.
Як всі на інших будуть покладатись,
Повік не бачити нам жодних змін,
Проте, як кожен підведеться, встане
І всіх своїх зусиль все ж докладе,
То згодом світлий час таки настане,
Якого кожен з нас так палко жде.
Євген Ковальчук, 11. 05. 2019