Ми заблудилися давно, зруйнувавши свій батьківській міст
Русифіковане насіння, заполонило вікна українських міст
«Зацяцькована обгортка» заховала весь дефектний вміст
Ми порвали «нитку Аріадни», стираючи свій історичний зміст
Продаючи свою душу – російськомовному контенту
Наче ті раби – все платимо свободою за ренту
Смакуючи полову такого вдалого експерименту
Невидимо паплюжимо культуру руйнуючи її дощенту
Тай пливем за течією , наче знову «зав’язали очі»
Забуваючи вірші Шевченка, які були завжди такі пророчі
І чомусь було начхати, ми продавали свої дні і ночі
За «московську пропаганду», шо подавала нам усе охоче
Та неохоче – «українське», «своя сорочка» відірвана від тіла
«Моя хата з краю», нам до цього так не було діла
Ця сп’яніла молодь, чомусь так наміряно себе труїла
Наче зомбі йшла у прірву і нажаль цьому раділа
В океані темноти, ми не чули тих, хто так голосно кричав
А тепер болить за них, болить за тих, хто нас тоді повчав
Поглянь у своє дзеркало і запитай: «чому і я тоді мовчав»?
«Чому не бачив світла»?, «чому я собі брехав»?...
В.Щирба