дівчинко,
ти колись станеш жінкою
і виляєш свою ніжність,
яку затоптали в розбіжностях.
але поки висиш на пружині.
лялькуєшся,
щоб після злетіти мутликом.
присновуєшся павутиною,
аби відтіснити до рук кисті
світ,
що калічить твою крихкість
і прагне тебе жорстку,
мужицьку.
сидиш там залялькована
власним вогнем та волоссям,
чужим смородом і зневагою,
що пробиваються ззовні,
жовчю та болем,
стомленим каяттям
і невпинною згадкою Бога.
всередині ти одна-однина,
гойдаєшся на пружині.
а колись ти станеш дружиною,
життям і храмом,
голосом та кров‘ю,
грамом кохання і пташинним «мамо».
розлялькуєшся, але без болю,
без жовчі, з жовтком сонця,
жовтком маленького щастя,
жовтком землі для когось,
хто з гусені виростить лялечку.