Стоїть тополя серед поля, нахилившись над водою
І благано просить землю, зглянутись над її журбою
Не пускайте земле в гній, Ви мої коріння
Не ламайте вітер злий, Ви мої гілля
Не знущайтесь над листками, всю красу псуєте
Не розвивайте їх по полю – ви ж без мене вмрете!
І стоїть тополя серед поля, величчю дивує
Самотня в світі цьому , красою всіх чарує
Навіть сильна непогода, бажає її зламати
Але тополя свою волю береже як мати
Непохитна, величава і така ж самотня,
Сестри згинули у полі, а було ж їх сотня…
( Листопад, 2022 рік)
Були роздуми щодо відносин людей один з одним …і це надихнуло мене на складання цього твору . В нашому суспільстві, ми іноді почуваємось одинокими, відчуженими..
Ми в цьому величавому світі як «тополі серед поля…» , що залишись в самоті із своїми думками , поглядами, вподобаннями. Це дивно, але нашому суспільству притаманне йти за течією, без роздумів та без прагнення до самореалізації , як особистості, розвиваючи свій внутрішній потенціал. На це вказано в наступному рядку:
- «Не пускайте земле в гній, Ви мої коріння, Не ламайте вітер злий, Ви мої плодові гілля».
Якщо ти відрізняєшся від інших думкою своєю, своїм поглядом на ті чи інш речі- це щось дивне і так немає бути. Це відображено в рядках вірша :
- « Навіть сильна непогода, бажає її зламати, але тополя свою волю береже як мати».
В цьому рядку:
- «Непохитна, величава і така ж самотня, сестри згинули у полі, а було ж їх сотня…» - показано, як ми лишаємо на одинці із собою , зі своїм внутрішнім світом, бо мало хто його дійсно розуміє, сприймає. І навіть ті, які начебто були схожі на тебе – вже в рядах нашого дивного суспільства.
Неперевершено! 
Прекрасний вірш! майстерно! Ще дали роз'яснення!Дякую ! 
