Притих вітер, зажурився,
Думає гадає,
Чом він й досі не женився,
Родини не має?
Нема хати, ані діток,
Один в цілім світі.
Все життя отак прожито,
Встиг і посивіти.
Та надія іще є,
Кого б тут засватать?
Це все сили надає,
В кого б тут спитати?
Може, ту красу - калину,
Що росте у лузі?
Проковтнув тут вітер слину,
А що скажуть друзі?
Може, в себе закохати,
Розкішну вербичку?
Та від цього став зітхати,
Мав він таку звичку.
Варіанти не для нього,
Всі тут не підходять.
Життя судить його строго,
Такі в житті блудять.
Часом біль його стихає,
Забуває лихо й горе.
Потім швидко знов літає
Веселий, бадьорий.
Вірш гарний як пісня
Не женився - кому це не так?
Жінці чи державі7
Немає привязаності у душі,
кохав, залишив кохання,
діти це квіти на могилі, а
йому могила потрібна наче - він вітром по світу, невже когось це так задіває і всі повинні бути під один гребінець?
Красива форма, чудовий підтекст-звернення до старих холостяків.
Дуже вдало використаний стиль "шевченківський вірш", при читанні цього твору в голові відлунюють нотки творів "Кобзаря"