*****
Як добре жити, як усе
Тобі лиш втіхонку несе.
Куди не глянь, де не піди,
Там не зустрінеш ти біди.
Сміється щиро, мов маля,
До нас всіх матінка-земля,
Як лист на древі шелестить,
Трава у лузі шурхотить.
Мов музика той звук, що слух
Втіша, як доліта до вух.
Нехай і осінь вже давно,
Але природа все одно
Не спить, по-своєму живе,
Як личить осені, пливе
В човні під назвою «Життя»
В теперішнім у майбуття.
Хоча і не важливий час
Для неї, як то для всіх нас,
Бо час – то термін лиш людський.
Природі байдуже, який
Період часу настає –
Чи день, чи ніч надворі є,
Чи літо вже, чи то зима
Її, мов друга, обійма,
Чи то весна вже розквіта,
Чи вже йде осінь золота.
Вона живе своїм життям.
Вона і є самим життям,
Бо всьому тому, що в ній є,
Вона його всякчас дає.
Євген Ковальчук, 25. 11. 2019
