Позывной на его шевроне начинался на А,
остальные буквы не помню,
хотя что-то он говорил.
В алфавите, в конце концов, давно нет порядка,
он шумный, как стая городских ворон,
вот и тогда – заглушила его,
потом раздался великий грохот –
и он исчез наверху, растворился в злом свете.
Знаю: там над нами зима, и нет ничего хорошего.
А тут, в прогретой телом темноте, куда он поманил рукой,
всё осталось простым и надёжным:
овощи в банках еще помнят, какими бывали наши
огороды и урожаи,
вишни, мелкие в этом году, как гранатовые зёрна,
жёлтый мед в ведёрке свидетельствует, что пчёлы и этим летом
прилетали на луговой цвет,
холодный дух из-под пола – та почва, что
у нас осталась,
и даже люди по другим углам
прекращают наконец стонать и плакать,
становятся мягкими, тихими, неподвижными, позволяют
уложить себя в ряд, в строчку,
гладить охладевшие руки,
чувствовать себя не одиноко
среди многих.
Тьма изо дня в день убаюкивает зрение, обостряет слух.
И когда всё шевелится, когда шуршащими струйками
со стен сползает земля – я радуюсь:
это уже, наверно, после бескрайнего ожидания
возвращается он, в огненной бронемашине,
в шлеме, что делает его
невидимым и неуязвимым.
Я знаю.
Когда он прокричал: "МалАя, бегом в погреб, здесь прилетает!" –
пытался сказать:
"Ты и под землёй будешь счастлива, Персефона".
14.01.2023
(Перевод с украинского)
* * *
Позивний на його шевроні починався на А,
решту літер не пригадаю,
хоча він щось говорив.
В абетці, зрештою, давно немає порядку,
вона галаслива, як зграя міських ворон,
ось і тоді – заглушила його,
потому розлягся великий гуркіт –
і він зник нагорі, розчинився у злому світлі.
Знаю: там, над нами, зима і нічого доброго.
А тут, у прогрітій тілом темряві, куди він поманив рукою,
все лишилось простим і надійним:
овочі в банках ще пам'ятають, якими бували наші
городи та врожаЇ,
вишні, сьогóріч дрібні, як гранатові зерна,
жовтий мед у цеберку свідчить, що бджоли ще й цього літа
прилітали до лугового цвіту,
холодний дух із долівки – ґрунт, якого ми
не позбавлені,
і навіть люди по інших закутках
припиняють врешті плакати і стогнати,
стають погідними, тихими, нерухомими, дозволяють
розкласти себе рядочком,
гладити похололі руки,
почуватися несамотньо
серед стількох.
Пітьма день за днем заколисує зір, вигострює слух.
І коли все двигтить, коли шурхотливими цівками
зі стін сповзає земля – я тішуся:
то вже, певно, по нескінченнім чеканні
вертається він, у вогненній бронемашині,
у шоломі, що робить його
невидимим і невразливим.
Я знаю.
Коли він прокричав: "Малá, бігом у погріб, тут прилітає!" –
намагався сказати:
"Ти й під землею будеш щасливою, Персефоно".
ID:
971533
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.01.2023 00:09:56
© дата внесення змiн: 21.01.2023 00:09:56
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
