Ходить січень по краю,
Снігом сипле лю – лю –лю…
Сніг той бореться із вітром,
І з морозом, й білим світом…
А буває січень плаче,
Хоча він і не ледачий,
То спілкується він з вітром,
Хоч він йому й не підзвітний…
В січні, звісно, голо в лісі,
І сліди там всі помітні…
Віє холодом бува,
Що тут скажеш – це ж зима…
Не лінивець, звісно, січень,
Усе робить він примітно:
Снігом січе, морозом пече,
А бува й дощем тече…
Січень січеться даремно,
В хатах тепло і приємно,
Хоча й коле він голками,
Все ж не холодно ночами…
У будинках тепло є,
Хоча в кожного своє…
До кінця вже добігає,
Січень, звісно , про це знає…
А за січнем прийде лютий,
Він доречі гострокутий,
Полютує трохи лютий,
До весни час повернутий…
Ми весну усі чекаєм:
Її любим й поважаєм,
Хоч додасться в ній турбот,
Все ж це гарний поворот…
Отож, січню, не спіши,
І у спокої живи,
Підкинь свят ще трохи людям,
Вони тебе не осудять…
А де свято, там любов ,
Й для людей цікавий зов:
До наснаги й до роботи,
До уваги й до турботи...
ID:
971509
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.01.2023 20:25:24
© дата внесення змiн: 20.01.2023 20:30:00
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
