Прохолодою дихає вечір,
По-лютневому хуґа мете,
І лягають сніжинки на плечі,
Як кохання моє непросте.
Ну навіщо з тобою зустрівся,
Королево зимових ночей?
Ну навіщо на оклик повівся
І на чари, як крига, очей?
У палацах, у сніжних заметах
Леденіло моє почуття,
І крізь серце в падіннях і злетах
Промайнуло, як мить, все життя…
Про юнацькі замріяні весни
Я забув й не згадав би уже,
Коли б доля, зрадлива й нечесна,
Не каралась за горе чуже…
Прохолодою дихає лютий
При свічках березневих зірниць;
Рубікон вже давно перетнуто,
І про щирість твою не забуто
Й про тепло шкуряних рукавиць…
15.02.2008
