Перемахнуло лютий за двадцяті числа,
Одного ранку розбудив всіх сильний грім;
Ворожа армія густою хмарою нависла,
Що почалась страшна війна, відомо стало всім.
Дійшла ця вість й до дядька В’ячеслава,
Який спочатку про сім’ю свою подбав:
Стягнув усе найбільш потрібне до підвалу;
А сам, охоче записався до військових лав.
А, що ж йому іще було робити?
Якщо ж не він піде, то хто?
Від окупанта свою рідну землю боронити,
Бо стане ця земля, як решето.
На щастя, солідарних було вдосталь;
Таких же мужніх хлопців та дядьків
Готових проміняти свій комфорт та постіль
На польові умови в тилу ворогів.
І під постійним обстрілом доводилося спати,
І мерзлу землю розривати для окопу,
Поранених товаришів з передової витягати,
Й тримати оборону в холод та спекоту.
Усе це стало побутом для дядька В’ячеслава;
Важким, брудним, гірким та неминучим
За це, йому, й таким, як він, довічна вдячність й слава;
Якщо б не ви, були б вже всі у рабстві тім гнітючим.
Так, ми дякуємо кожному нашому захиснику. Сил їм і витримки щоб перемогти вороже нашестя.
