Моє життя іде без вороття
Крізь дні та роки.
Воно іде вперед, у майбуття
І йтиме, доки
У мене в грудях серце стукотить,
Невпинно б’ється,
Що часом те, що вічно буду жить,
Мені здається.
Хоч, звісно, серце битись в певну мить
Все ж перестане,
Й на цьому світі припиню я жить,
Мене не стане.
Хоч тіло лишиться моє, однак
Душа покине
Його тоді та в інший світ відтак
Вона полине.
Хай рано думать, що кінець прийде́,
В мені ж палає
Вогнем життя серде́нько молоде,
Але сенс має
Подібна думка, бо ж ніхто не зна
На світі цьому
Про час, коли смерть візьме навісна
Його додому.
Вона ж бо може в будь-якую мить
Прийти трагічно
І очі, що горять життям, стулить
Тобі навічно.
Тому потрібно кожну мить життя
Всім нам цінити,
Робить як слід усе, щоб до пуття
Його прожити,
Аби нам не було шкода в той час
Цей світ покинуть,
Коли посміє нагла смерть всіх нас,
Мов твань, поглинуть.
Євген Ковальчук, 08. 09. 2020
