«Розчаруй мене, і я піду,
І мені полегшає нарешті…»
Т. Яровицина, збірка «Я буду тінню твоєю, Світе!..»
Заплатила – перлами душі,
А від тебе полетіла «решта»…
Розчаруй мене. Мої вірші́
Підуть спати в спогади, нарешті…
Ніжним поцілунком не буди.
Як не можеш дати – не барися,
Набери холодної води,
Так хлюпни́, щоб краплі піднялися!
Я прозрію. Змерзну. Утечу
У свою улюблену шпарину.
Жало помсти гнівом заточу.
Шал кохання наче шмаття, скину.
Знаю, можеш. Не твоє плече
Для хитких думо́к моїх опора.
…Тут ні дощ, ні вітер не січе,
Темно у шпарині, і знадвору…
Ні! Не треба світла, і води.
Я засну, і довго буду спати.
Не турбуйся. Ти собі іди
Іншого
метелика
шукати.
ГАРНО! 
