Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Темніє: скляна дорога - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такі слова! Приємно знайти нових читачів!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння!
Под Сукно, 12.08.2023 - 08:46
в индии древней были часы, в которых мерилом времени был тонущий корабль – затонул один корабль, значит, пора обедать, три корабля – всем отбой.вот, мы сейчас пользуемся такими часами Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий оригінальний відгук! Ніколи би не подумав, що цей твір може викликати такі асоціації!
Олесь Ефіменко, 11.08.2023 - 17:55
Перефразовуючи одного совкового літератора можна сказати " Я нічого не зрозумів, але враження чаклунське".
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Насправді мої иетафори прості, текст не складний..... Все на поверхні....
Рунельо Вахейко, 11.08.2023 - 05:28
Я ж казав, Ваші твори надихають і це чудово... Читаю, хтось постукав, відчиняю двері, а там - простір-час із букетом метафор і образів... Слава Україні! Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дяку, друже! Радий, що в мене є такі читачі.....
Vin Libert, 10.08.2023 - 21:44
сильний твір ,! здається головний герой побував і в цьому місці ... Є на землі місцина де людини не ступала нога в тій місцині трави ростуть від початку світу густі - густі темно - зелені темно - зелені тверді від давності стебла хитає прохолодний вітер труться одні об одних і серед панівної тиші чути лиш їх шелест чи то шепіт шепіт той древній сповнений таємниць а ще трави ті - то прибіжище для старих цвіркунів прийде бо його час покине салатові луги збиреться силами і помандрує до місцини де трави ростуть від початку світу осяде на одному з стеблин і вже мовчки погойдуючись визиратиме собі подібних і кожного старого коника та трава приймає в своє лоно і сотні сумних поглядів оглядатимуть того хто прийшов тут залишитись назавжди Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий поетичний резонанс! Дякую за такий неймовірний відгук!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Радий, що мої твори Вам подобаються.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я сумний автор - мої тексти сумні - це так. Не вмію писати весело. Навіть тоді, коли пишу жартома. Як писав один класик: "Сумний світ, навіть тоді, коли зацвітають вишні, навіть тоді...."
Ви мені нагадали інших рідкісних людей:навіть,коли вони розповідають сумні для них речі-слухати без реготу неможливо.Тому:сприймаю все,як є
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Світ лишається таким, яким він є.... А нам писати про нього....
Променистий менестрель, 10.08.2023 - 10:38
Неймовірно, глибинно, різнобарвно, з любов'ю. Дуже сподобалося, Артуре. "Розкажу про людину,Що міряла Місяць апострофами..." - чудо метафори. Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння, друже!
|
|
|