Війна нас розкидала, друже,
Як листя осіннє з гілля.
Вже мало спілкуюсь, здаюся байдужим -
Все так виглядає здалля.
І сам розумію, що якось не правий,
А ніби між нами світи,
Слова підбира, недолуго й невдало,
Без жартів. В думках "як там ти?".
Задовбує дуже це кляте питання.
Всю щирість веде нанівець.
Мені головне, що живий і здоровий,
А інше - нехай йому грець!
Як мене спитаєш, не зна, що казати -
Життя дріб'язкове таке...
Аби повернувся додому, солдате,
Щоб радо стрічати тебе!
Насправді сумую і згадую часто,
Молюся, як вмію, за вас.
Плекаю надію на перемогу
І вірю в зірковий твій час.
