- Читай!
Мама сидить поруч і вишиває черговий рушник. Її пальці жваво намотують нитку і вправно орудують сріблястою голкою. Довколо мене розкидані кубики, на кожній грані якого зображені малюнки, звірятка, якісь предмети, а над ними ієрогліфи. Я тримаю в пальчиках один кубик і на мене дивиться одна паличка з двома очками. А під нею колючий їжачок, такий само як в бабусі пив молочко між хвірткою і грушкою тоді. Крізь воду, яка заливає мої очі як вуаль, я ледве все це бачу. Ще мить і я почну захлинатися і заїкатися. Я ж не думала, що все це життя аж настільки складне. Як все це зрозуміти? Ці їхні ієрогліфи людські. Аж раптом з-за вікна чується звук сирени, який наближається. В мене в середині прокидається радість і я намагаюся відволікти на мить увагу мами.
- Міліція, - випалюю я.
- Ага, так-так, міліція. Не будеш читати, то приїде зараз і по тебе.
Я задивилася у вікно прямо в небо, почала собі уявляти як би було. Аж рота роззявила, і кінчики уст почали поволі розтягуватися. "Он як? Ну нарешті. Хоч хтось."
- Читай!
Хвиля радості змінюється в жорстоку реальність. Я переводжу погляд на свій кубик. "Так, Ліля, треба думати логічно якось. Якщо слово "літера" жіночого роду, а на кубику зображений їжачок, значить він теж жіночого роду. Є!"
- Це літера їжачиха. - Знову випалюю я, показуючи пальчиком на їжачка.
Кімнату заливає мамин сміх:
- Тату, ходи сюди, - гукає.
Двері повільно відчиняються і з'являється спершу татова голова, а потім заходить сам.
- Що таке?
- Послухай, що твоя донечка придумала.
Вона поспіхом переповідає йому мою історію про їжачиху.
Його очі починають поволі бриніти від радості і він дивиться на мене ласкаво і гордо.
- Нуууу... Слухай, ти б з нею пом'якше? - він починає переводити розмову в інше русло.
Мама невгамовно сперечається з ним і каже не заважати нам. Тато стоїть на своєму над нами, зрештою переводить розмову на побутові справи, псує настрій мамі до читання, і тим самим піднімає мені до іграшок, і я щаслива і радісна, йду бавитися в щось інше в сусідню кімнату, по дорозі витираючи рукавом свої очі і ніс.
Дев'ятий рік, серпень, на дворі літо. Я йду довгим коридором, зліва крізь вікна пробирається сонце, справа безкінечна вервиця дверей. "Цікаво ж, що ж там за тими дверима?" По обидва мої боки віддалік йдуть за мною тато з мамою. Попереду я бачу його - високий, щира усмішка крізь смішні чорненькі вусики, блакитні радісні очі з-під темних чорних густих брів, гладенька лисина, на якій випромінюється світло, і по обидва боки над вухами трохи волосся, мов навушники, з розведеними в сторону руками:
- Запрошуємо, ви вчасно. Заходіть.
- А документи?
- Документи потім. - заспокоює батьків.
Через півроку. Актовий зал. Усі чотири класи зібрані біля сцени. Понад 120 першачків переминаються з ноги на ногу. Навпроти сидять ще більше їхніх батьків. Свято Букварика. Зліва саме там, де б'ється серце, на моїх грудях акуратно прикріплена булавкою до блузки літера "З". Помітно хвилююся. Це моя перша велика аудиторія. Мій вихід під номером десять. Виходжу і випалюю віршик про замки ті, що у дверях, і про ті, що схожі на палаци, згадую й про те як замок замок. "І хто ж його намочив?" - думаю собі.
Півроку по тому. Сиджу, нудьгую. Вечоріє. Мама повертається з роботи. Дістає зі своєї сумки величезну книгу в твердій оправі, обгорнуту в цупку білу тканину.
- Читай!
"Знову?"
- Там не такі літери. Зараз сама все зрозумієш. Якщо не зрозумієш, то питай. - переодягається і йде собі на кухню.
Я залишаюся в кімнаті одна. Розгортаю її як магічний реалізм. Пробігаю очима. Гортаю. Різні оповідання, все начебто знайомо, та щось не так. Окремі слова розумію, інші - ні бумбум. Але мені шалено цікаво. Це те, що мені треба було. Мої очі починають зіщурюватися від задоволення, а кінчики уст розтягуюватися. Що це за ієрогліфи? Треба неодмінно з'ясувати. Згортаю книгу і чимчикую на кухню.
- А цю з двома крапочками як читати?
- Йоу.
"Круто!" - думаю собі.
ID:
998479
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Балада
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.11.2023 13:27:49
© дата внесення змiн: 13.11.2023 13:31:39
автор: Окса555
Вкажіть причину вашої скарги
|
