Лариса Сергіївна - вчитель вищої категорії - уважно розглядала асортимент за вітриною у відділі "Свіже м'ясо".
- Доброго вечора! Що для вас? Вже обрали? - привітно усміхнулася до неї дівчина-продавчиня.
Нафарбовані вуста Лариси Сергіївни трансформувалися у голівудську посмішку:
- Так, дорогенька! Зважте мені найсвіжішого м'яска - ароматного, солоденького і закривавленого... Ось цей шматочок, будь-ласка!
Продавчиня здивовано підняла брову, втім мовчки - швидко і вправно - зважила і запакувала обране.
Лариса Сергіївна похапцем дістала із масивного сріблястого гаманця купюру:
- Решти не потрібно!
А тоді прошепотіла, посміхаючись до пакунку і жадібно принюхуючись:
- А тепер начувайтеся, любі мої! - і задріботіла, вистукуючи високими підборами, до виходу.
- І вам всього найкращого... пробурмотіла продавчиня і покрутила пальцем коло скроні.
- Ну що ж, золотенькі, почнемо! - бурмотіла Лариса Сергіївна, одімкнувши двері своєї квартири, скидаючи чоботи і одразу поспішаючи на кухню.
Мешкала Лариса Сергіївна одна, втім, минаючи коридором вхід до кімнати, зазирнула туди і проспівала:
- Сьогоооодні...)
На кухні вчитель вищої категорії Лариса Сергіївна одягнула великого фартуха, вправно зав'язала зав'язки, дістала дошку для нарізання м'яса і великого гострого ножа.
Шматок м'яса був прекрасний.
Жінка помилувалася ним хвильку, а тоді впевнено і вправно взялася різати його на однакові шматочки.
Шматочки вона викладала рівненькими рядами на дошці, і кожного разу, одрізаючи новий, гарно поставленим вчительським голосом нарікала його прізвищем:
- Петренко, ти запізнився як завжди!
- Жукевич, не плач,вже пізно! Усьому є межа!
- Гармаш, а голову ти не забув, безголовий? - загиготіла раптом.
- Косиньська, ану на місце! Повія малолітня! - зашипіла, нахилячись під стіл і підіймаючи шматочок, що раптом вислизнув із рук.
- Блазюк, дитинко моя, навіщо ти послухав їх? Я попереджала...
- Трохимів, учні твого віку уже несуть відповідальність перед законом та суспільством! І сьогодні ти нарешті зрозумієш це!
- Акимова, паління у ранньому віці надзвичайно шкодить молодому несформованому організму... Але ж тобі пофігу, авжеж?
П'ятнадцять однакових акуратних шматочків лежали перед Ларисою Сергіївною.
Вона прискіпливо оглянула свою роботу, задоволено зітхнула і зняла фартуха.
- Ну що ж, шостий "А", у вас є право на останнє бажання... Слухаю!
П'ятнадцять шматочків м'яса мовчали.
- Оскільки бажань немає, час позбавити світ такого огидного явища, як ви!!!
Лариса Сергіївна взяла дошку і рушила до кімнати.
У сутінках вбогої спальні, вздовж однієї із стін, світився великий акваріум. А в ньому завмерли сріблясті тіні. Лариса Петрівна відсунула накривку і тіні схвильовано заметушилися, раз у раз висовуючи з води гостренькі пики...
- Прощавай, Петренко! - вигукнула Лариса Володимирівна і вкинула у воду перший шматочок м'яса, голосно регочучи.
Вода звурдилась і забулькотіла. Маленький скривавлений Петренко перетворився на сріблястий вібруючий вир - сотня гострих, мов лезо, зубів розтерзали його за кілька секунд.
Сусідка Лариси Сергіївни студентка Лідочка у цей момент солодко цілувалася на сходовій клітці коло ліфта із практикантом кафедри вищої математики Ярославом.
Страшний сатанинський регіт, що линув із вісімнадцятої квартири, урвав процес.
- Що це? - збентежено запитав здивований Ярослав.
- Обожечки, не лякайся! Це учілка з вісімнадцятої своїх піраній годує! - відповіла Лідочка і знову припала до Ярославових вуст.
Наступного ранку Лариса Сергіївна - висока, доглянута літня жінка, вчитель вищої категорії - як завжди прибула до школи першою із педагогів.
Увійшла до класу з табличкою "6-А" і турботливо відчинила вікно, щоб провітрити приміщення перед початком занять: свіже повітря необхідне для правильної і плідної роботи учнівських голів.
- Ларисо Сергіївна, сьогодні до нас завітають журналісти з телерадіокомпанії. Ви, як, один із кращих наших педагогів, не могли б сказати кілька слів у прямому ефірі? - запитав завуч школи по закінченню першого уроку, нервово перекладаючи якісь свої папери на робочому столі.
- Без проблем) - посміхнулася Лариса Сергіївна.
І коли за кілька годин вусатий молодик із бейджиком "преса", тримаючи в руці мікрофон, запитав у неї
- Так що саме є запорукою успішної і професійної роботи з вашими учнями? -
відповіла без вагань.
- Найпершою і найважливішою умовою в роботі професійного педагога безумовно є любов до дітей.
ID:
1002811
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.01.2024 16:42:47
© дата внесення змiн: 11.01.2024 16:42:47
автор: Меланія Дереза
Вкажіть причину вашої скарги
|
