А колись він горів, їй тепло дарував,
Зігріваючи дотиком в ніч криогенну.
І п’яніла вона від таких мудрувань,
Наче повінь несла у весну ерогенну.
Відкривала все нові світи навкруги,
Він творив ту красу, божеволів від неї.
І ходили вони під веселковий згин,
Де зростають любові принадні лілеї.
Тільки їм не вдалося гайнути в політ…
Він занадто шалено вирощував квіти.
А вона – лиш толочила здиблений цвіт,
Їм би вдвох научитись в коханні горіти.
І до серця впускати омріяний хміль,
Дивне зілля, настояне небом у кармі.
Вже давно відслужили холодній зимі
Їх самотні вогні, розпашілі й немарні.
20:52, 27.11.2021 рік.
Зображення: https://fonwall.ru/wallpaper
