Жаба кваче, ворон кряче.
А матуся в хаті плаче.
-Сину... сину.. гей, дитино,
Я в країні рідній гину.
Бо усюди лиш іуди.
Бо керують там паскуди...
Зрада серце спопелила.
Мати сину говорила...
А той син не чує неньку.
Спить, герой, ой спи, серденько..
Спи... бо мати породила на нещастя.
І могилу сама тобі застеляла
А тепер от.. горювала...
Як та чайка...
Не плач , мати...
Бо тобі ж...час воювати... за синів.
Та ту могилу розірвати
А ту милу, ту дитину відкопати.
А в могилі поховати оту зраду
Ті іуди, ті паскуди ...
Так-то мамо,. сльози сушать
Твою душу, вільну душу.
А ти встань та усміхнися та
і від зрадоньки звільнися.
Розірви її руками
Та розвій отам, степами.
затопчи, спали зрадливе..
Владне, підле та брехливе.
А потому змий сльозами
І розвій в віках вітрами. Анфіса Букреєва-Стефко
