Однієї холодної осінньої ночі,
Одразу після відбою повітряної тривоги,
Вона стискає руку йому і шепоче:
Якщо ми разом дочекаємося перемоги,
Якщо ракети оминуть нашу домівку,
Якщо дрони не долетять до нашого міста,
Якщо вибух не перетворить в снаряди бруківку,
Якщо гради не позбавлять наші життя змісту,
Хочу знову відчути власною шкірою сіль,
Котра залишається після морської води,
Помічати рухи тварин серед гір мимовіль
І на хрусткому снігу дітей розрізняти сліди.
Хочу слухати безтурботний пошум трави,
Бачити в небі лиш літаки, зірки і птахів,
Щоб обгортали мене не тривоги, а сонце й вітри,
Й спостерігати як пекло забирає наших катів.
Це якщо ми побачимо як тануть останні сніги,
Перетворюючись у річок широкі заплави,
Якщо збройні сили виведуть нас із цієї імли,
І навіки звільнять терени держави…
Він відчував порух її слів у своєму волоссі.
Знав, які вона, засинаючи, бачила кольори.
Смакував кожну вібрацію в її тихому голосі.
Та сказав лиш одне: не «якщо», а «коли».
01.11.22
Я в захваті 
