Коли всі дотики вугілля наче,
Коли слова як бритва ріжуть,
Коли думки ніщо не значать,
То запитання тишу стрінуть.
Коли одні “чому”, “навіщо”, “як”,
Коли без відповіді крик і плач,
Коли в кімнаті ти своїй закляк,
То в голові ти сам собі палач.
Обмежений та несвідомий тип,
З вузьким світоглядом, напевно,
В неправоті зриваєшся на крик,
Хоч розумієш, що це все даремно.
Хочеш тепла, та холодно тобі,
Хочеш добра, а сам його не маєш,
Хочеш ти світла, але у пітьмі,
Яскравості, чогось не помічаєш.
Собою загнаний у глухий кут,
А під ногами скінчився асфальт
Ти у неволі із ментальних пут
Стараєшся закрити свій гештальт.
День бабака чи круговий маршрут,
Переливання з повного в пусте,
Палаци мрій ти будував не тут,
І у саду твоїм зерно не проросте.
Це реалізм чи круговерть життя?
Коли циклічно все й одноманітно,
Сансара побуту, немає відчуття,
Чорне на біле, знову чорне, дивно…
Етилен 27.10.2024
