Пастухи поблизу Трої
Говорили про надої,
А коли корів приспали –
То про дивину згадали.
“Я торік, – почав вусатий,
Що ніколи не мовчав, –
Заблукав у власній хаті,
Наче з вулиці курча.
Остовпів же я, брати:
Не згадаю, куди йти…
Підійшов би до вікна,
Але скрізь – глуха стіна”.
Бородань махнув ногою:
“Хоч було воно вночі,
Та подібне і зі мною
Трапилося – на печі…
Метушуся, наче жук,
Б’юся об якийсь капшук,
Потім – носом у торбинку…
Потім – наступив на жінку…”.
Його перебив тихоня:
“А мене як страх пройняв!
Мені здалося спросоня,
Я на ліжку заблукав…
Думав стати на підлогу –
Звісити не можу ноги,
Хотів знайти черевик –
Але край дивана зник!
Докотився я до столу
І тоді аж зрозумів,
Що вночі упав додолу,
Хоч увечері й не пив…”.