- Хто ти ?
-Я ? Не знаю.
- Де ж ти?
- Тут, я знову поряд.
-Я тебе вбираю, я тебе вбиваю,
Красивий і древній обряд.
- Чому ти тут?
- Бо ти один на світі.
- За що ти мене любиш ?
- Не грайся в очевидності,
Бо правила порушиш.
- З тобою на віки?
- Спробуємо, а втім…
- Про, що це ти?
- А ти? Також не зрозуміло.
Все, все відкриється потім,
Тай таємниця – це так мило.
- Скільки в тобі часу?
- В мені? А що це час?
- Ти не знаєш?
- Я поясню, слухай…
- До чого ж тут мій образ?
До чого ж тут я ? Поясни! Не заплутуй!
- Хто був раніше?
- До мене з тобою?
- Ні, в тебе був хтось?
- Був, ми ж не старі гравюри.
- І знов про час, він рани гоїть?
- Сам вигадав, чи малював з натури?
Цей діалог триватиме вічно,
Докучний вітраж із «відкритих Америк»,
Жінка й чоловік, може хлопець і дівчина,
Чи ж хижий вогонь і прекрасний метелик
Цю п’єсу давно охрестив хтось Любов.
19.01.09