До мудрих старців не ходи.
Твоєї їм сльози не стерти.
Іди, дівчино, до води.
Поплач, бо краще так, ніж вмерти.
У тебе на руках дитя.
Тікай з села, бери хлопчину.
Як чоловік пішов з життя,
То збережись хоча б для сина.
Коли засяє сонце знов,
Тоді вернетеся додому.
І не оплакуй ту любов -
Поплачеш у краю чужому.
До мудрих старців не ходи.
По той бік світу не дивися.
Іди, дівчино, до води.
Іди, за сина помолися.
* * *
Пішла. І сина врятувала.
Із Божій милості жива.
Любов, що, наче, покидала,
Створила отакі дива!
Знайшла коханого дівчина.
І сина він прийняв її.
Таки вернулись на Вкраїну
Через роки. А де ж свої?
Пустая хата. Три постелі
І стіл, і два стільця старих.
І розрослись мохи на стелі.
Давно, мабуть, нема своїх...
Та вже село зарум`яніло,
Й сім`я нарешті стала жить.
І хоч у серці вже ясніло,
Та рани важко залічить...
