Якщо не можеш їсти
Хробаків на сніданок,
Краще купи собі спагеті!
Щоб більше не боятись смерті,
Я з нею заприятелюю.
Напругу впевнену і вперту
В єстві своєму я відчую.
Я в мороці шукаю спалах,
А в мозку – імпульс нейрокризи.
І після пошуків невдалих
Прийду до висновку: вже пізно.
Важкі бетонні вогкі стіни
Напівзруйнованої вежі...
І в цій старій кімнаті гине
Те, що в мені не знає межі.
Хтось дивне марево побачить,
А хтось його охрестить глюком.
Тебе розбудить він, а значить,
Прийдеш до мене лунким звуком.
Я розповім тобі, напевно,
Легенду про тиранозавра.
Тут все одно вже буде темно,
Тож не ховай на тілі тавра.
Не намагайся бути з тими,
Кого покликали нізвідки,
На рівних ти не будеш з ними,
Тебе візьмуть лише у свідки.
...А я все в мороці шукаю
Шалений спалах, промінь впертий,
У нетрях істини блукаю,
Бо більше не боюся смерті.
