Стоять, як воїни в строю дерева.
У їх, лишень, весна у голові…
Дощі…Верба від крапель кришталева,
Немов шукає згубу у траві.
Збирають хмари воду по краплині,
Багряне сонце в мантіях дощу…
Гаряче серце стиглої калини
Висмоктує сльозину на кущу.
В самотність крок за кроком входить осінь,
Бач, листя, як монети роздає…
Хоч теплий вітер у верхівках сосен,
А вранці сонце вже роси не п’є.
Земним тяжінням повняться ранети,
Колишуть хмари втомлені громи,
Та осінь люблять всі земні поети –
Вона їм пише неземні псалми!
2009рік
!
