Ромео і Катріна кохалися давненько.
Джульєтта так боялась що може таке буть,
Каралось і томилось її палке серденько,
По тілу пробігала червона терпка ртуть.
Джульєтта знала точно: вони сьогодні разом,
Їм тепло, добре й темно, солодко наче в снах,
В Катріни очі чорні світились як ті стрази,
Коли Ромео знову роздяг її в думках.
Джульєтта взяла в руку свої останні сили,
Мале цинічне ст*рво у ній кричало знов,
Свого того Ромео вона вважала милим,
Але якась Катріна украла всю любов…
Тепер уже не модні отрути у пілюлях,
Бо вогнепальна зброя прийшла на вірну зміну.
В кишені у Джульєтти аж дві холодні кулі,
Що скоро просто вбили Ромео і Катріну…
Вони у ліжко впали, Ромео і Катріна,
Їх в цьому світі двоє, як ніби отих куль,
Один постріл - у серце, а інший був у спину.
Хтось викличе уранці поліції патруль.
Червоні простирадла розвішені навколо,
Заховані у постіль нещирі почуття,
Заховані під ковдру тіла німі і кволі
Катріна і Ромео разом пішли з життя…
Джульєтта взяла пляшку, там щось прозоро-біле
Прогріло її душу аж до глибоких нір.
Холоне вже Ромео, її колишній милий,
Та мертві тіла разом у ліжку до сих пір.
Джульєтта у підземці а більше просто ніде
Піде з життя назавжди бо там без перепон
Якийсь останній потяг її враз переїде
Шановні пасажири звільнили вже вагон...