… Зараз я знаходжусь у повній гармонії з часом і з собою. Саме тому рядки лягають на аркуш паперу так, неначе листя, що опадає на землю. Повільно…. Плавно… Розміряно… І вже через деякий час їх навіть не хочеться закреслювати і тим самим тривожити.
Будь-ласка, не критикуйте мене дуже суворо, не примружуйтесь над давно відомими епітетами і метафорами, над таким простим і буденним сюжетом!
Я мушу зараз поділитися своїми думками і не залишати їх у собі – щоб не порушити дивну рівновагу між зовнішнім світом і внутрішніми, притаманними саме зараз, відчуттями…
Осінь…
Така різна, така загадкова і незрозуміла, така неминуча і така божественно прекрасна! Вона не запізнилась, вона увірвалась на початку вересня, рішуче закружлявши у повільному танці печальне, розгублене і здивоване листя, яке тільки-но почало жовтіти.
Глибоке і бездонне небо, яке потроху почало відцвітати, розкинуло свої широкі обійми, захопивши світ у свою тиху і непорушну вічність. І тільки грайливі крапельки, які зірвались з пухнастої хмаринки, дзвінким бісером падають під ноги. Поважний осінній вітер відчуває себе повноправним господарем світу, він щедро підкидує золоті монети у сіроокі калюжі, схожі на дзеркала, в яких відбивається нове вбрання осінньої природи.
Осінь така турботлива…
Вона вишила навколо нас дивне мереживо, яке простягнулось далеко – далеко і загубилось в безкрайньому просторі жовтогарячого листопаду.
Вона ретельно вкрила теплою яскравою шаллю світ, який, мабуть, встиг забути літню сонячну спеку.
Вона подарувала нам чарівний килим, зітканий з жовтого і червоного, золотого і рудого листя, немовби запрошуючи неспішно пройтись по ньому.
Немає нічого милішого в цю пору року, аніж прогулятися по осінньому лісу, відчути запах грибів, побути наодинці з деревами; буйні, колись зелені шати яких розтанули в золоті, та розтанути до останньої нотки душі у казковій пісні природи, яка навіює таку приємну дрімоту. І я з насолодою занурююсь в золоту чарівність, перед якою безсилі навіть всепоглинаючі роки.
Мені затишно в замріяному царстві жовтогарячого листопаду. Мені так приємно слухати прохолодну мелодію осені, яка тихо – тихо шепоче : «Посміхнись…Залиш в минулому образи….. Пробач….. Почни все з чистого аркуша… а може і листа –вибери собі будь – який, тільки поглянь навкруги …»
Мені приємно загубитись в яскравому листі, яке так милозвучно шарудить під ногами.
Мені так хочеться розтанути в примружених лимонно – апельсинових днях!
Наввипередки з вітром я намагаюсь зібрати рядки давно забутого вірша. Та ось вітер немовби підіграв мені – і подарував хвилю різнобарвного листя. Удвох ми розклали його на асфальті, неначе невпевнені слова на папір.
Вийшло : «Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, ОСІНЬ»
Тільки осінь може подарувати таку щедру палітру фарб і такий королівський розсип дорогоцінного каміння. Тільки осінь за ніч може сміливо розлити акварель, щоб подарувати нам неймовірне різнобарв`я жовтневого світанку.
Дивлячись на всю цю неймовірну красу, неможливо не відчути всю велич цієї казкової пори року.
Невловимий і таємничий осінній настрій дивним чином наповнює душу спокоєм, радістю і обов`язково – очікуванням. Саме восени нагадує про себе вразлива частинка нашої душі – ностальгія як тендітна пам`ять про таке світле і трохи сумне,- те, що назавжди повінчало нас з минулим.
Проте не вірте, що восени не залишається нічого, крім сіроокої печалі! Не вірте, що після літньої спеки приходить час самотності та сірої буденності! Не вірте, що восени природа плаче над швидкоплинністю часу!
Навпаки !
Восени по-особливому співає душа… Зупиніться на хвилинку. Підніміть очі у здивоване небо, озирніться довкола. Придивіться до такої неповторної краси, яку, напевно, важко передати словами, звуками і фарбами. Спробуйте відчути осінній дивосвіт своєю душею.
Любіть осінь! Не ховайтеся від осені у чотирьох стінах, в такому суворому кам`яному полоні. Не впадайте у довгу сплячку до весни ! Впустіть осінь у своє серце і намагайтесь знайти гармонію із собою та із зовнішнім світом, розчинившись в ньому та ставши його частинкою. Посміхайтесь кожній секунді, кожній миті свого життя, адже воно прекрасне і неповторне, як і ця осінь.
… Перечитую написані рядки, що якось несподівано для мене об`єднали декілька сторінок. Через багато років я обов`язково все перечитаю, закрию очі і знов повірю в ту саму МОЮ ОСІНЬ, пригадаю всі відчуття, які мене тоді переповнювали і заново переживу всі чарівні акорди осіннього настрою…
ID:
169609
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.02.2010 10:08:49
© дата внесення змiн: 03.02.2010 10:08:49
автор: Влюбленная
Вкажіть причину вашої скарги
|
