… Ти йдеш по ледь вологим вулицям осіннього міста, що повільно засинають в обіймах дрімотливого жовтня, і кожною ноткою свого серця, кожною струною своєї душі думаєш про життя.
А чи ти зараз чуєш шелест листя під ногами ? Прислухайся до цього таємничого шепоту - багряне осіннє листя так хоче, щоб саме ТИ почув і зрозумів його мову, воно хоче побачити твою щиру посмішку, осяяну променем несміливого сонечка.
Посміхнись!
І коли йтимеш стиглим осіннім ранком наодинці із своїми, часом похмурими, думками, обов`язково відшукай поруч найяскравіше листя та візьми його із собою – тоді весь навколишній світ буде світлим і лагідним, а разом з тим – і твій настрій.
Хіба не диво ?
А ось і лісова галявина. Ти тільки поглянь довкола. Спокійна велич і така звичність палітри строкатих фарб – проте скільки натхнення, душевного спокою і ЖИТТЯ в цій буденності! Кожне деревце, кожний листочок і кожна гілочка – всі вони неначе вгадують твої думки, заглядають у твої примружені очі, ловлять твій настрій і намагаються поділитися з тобою спокоєм і рівновагою.
Хіба не диво ?
Природа набагато мудріша за людей, які постійно кудись поспішають, живуть спогадами про втрачене минуле і мріями про далеке майбутнє. Проте в швидкоплинності часу люди забувають про сьогодення, яке так швидко тане у розвороті годинникових стрілок.
І КОЛИ вже серце прийме всі даності природи і не буде восени чекати безтурботну весну, а зимою сумувати за лимонним п`янким літом? Чому серце у давно створеному світі не може знайти спокою і завжди намагається змінити хід подій та обманути час? Воно шепоче, воно вистукує, воно тремтить, що осіннім вечором сонце згасає, а на ранок з`являється тільки мутний і неживий відблиск, крізь який тихо – тихо моргають вікна у сусідніх будинках та очі заплаканих дощем сумних ліхтарів, а ще тьмяні тарілки байдужих світлофорів, що оселились уздовж зморшок – вулиць.. А потім знов прийде товста і сита ніч, що без розбору поїдає усі світлі думки і бажання… Серце… воно раз – по - раз дістає із віддалених куточків пам`яті літні фотографії і плаче над зеленими безкрайніми просторами, над стиглими яблуками, над жовтогарячим колоссям і небесною лазур’ю дзвінкої безтурботності..
Літо, осінь, зима і весна – ця таємнича зміна настроїв говорить лише про одне – все в житті проходить і змінюється. Кожний день, що розтанув у обіймах вечірньої зорі, і кожен рік, що промайнув разом із яскравими папірцями відривного календаря – це нове життя. А хіба не САМЕ ЖИТТЯ є сенсом життя взагалі ?
Слід навчитися любити і берегти життя, щиро радіти проявам його різноманіття і різнобарв`я. А мудра природа завжди готова дати нам силу, натхнення і наснагу, треба тільки навчитися розуміти її і з повагою ставитися до її дарів.
І навіть коли тебе закружляла одвічна круговерть нескінчених справ, навіть коли ти з туманним обличчям поспішаєш у турботах і розчиняєшся у невиразному натовпі, - ЗУПИНИСЬ !
Не дозволяй собі кожний день, що поступово стає твоїм вчорашнім минулим, прожити так недбайливо, не залишивши в своїй душі анітрохи тепла, зрівняти з усіма іншими днями і просто забути. ЗУПИНИСЬ. Широко відкрий очі, простягни руки до високого неба і щиро скажи собі : «Життя прекрасне !!!»