Я знов чекаю на завчасну осінь –
Я вже не можу без її тепла,
Я вже не можу без її волосся.
То де ж ти, осінь, тьмяно-золота?
Твої сливові очі…- Як їх не любити?
І бісерні дощі, і безкінечні дні,
Безсиле небо, мов дощем налите,
Чекаю так, як не чекала ще весни.
Твоя легка хода ізнов зачарувала,
І листя враз убралось у інші кольори.
Хіба ж ти в тому році стільки золота не мала,
Щоб знову вкрити все, що бачила згори?
Сріблястим павутинням зупиниться знов мить
І серце чомсь здригнеться в передчутті світання.
Хай цей осінній день у серці не болить,
А просто нагада про здійснені бажання.
