Вона проводжала сина.
Молила, благала і плакала...
А син... Син не міг НЕ ПІТИ...
В обіймах останні хвилини...
І небо сльозами закапало...
Страшними слізьми пустоти.
У ніч, коли хмари горіли,
І попелом зорі покрилися,
Припали сини до землі...
В хатах матері посивілі
Просили у Господа милості
Синам у кривавій імлі...
І йшли молоді, сміливі,
Із запалом серця мрійливого
Назустріч далекій весні...
В бою на просторих нивах
З молитвою матері сивої
Співали прощальні пісні...
А зараз їм треба тиша.........
Синам...яких не дочекалися...
Із дна безіменних могил...
Мовчу.........
.....Хвилину чи більше,
і сльози втираю, вклоняюся
ГЕРОЯМ, ЩО ПЕРЕМОГЛИ!
