Липнуть до мене зорі,
труться звабливо, підлизи.
Викликають вкотре сигнали,
зманюють за горизонт дзвінки...
Торкаюсь тебе у пітьмі -
долоня вивчає поверхню
багатьох-багатьох облич
і визначає те, що пасує.
Стикуються наші вуста,
промовляючи формулу щастя.
І гортаючи твої слова,
визначаю де справжні.
Звабно бринять потоки
цілющих сердечних струмків...
Амфори, горнята, долоні
утримують істинну мить.
Тануть цукром хвилини буття.
Розгортаються чайні листочки,
манускриптами в просторі чашки,
аби на поверхню спливав
смисл таємних привітів і знаків.
Аромати зі ста доріг -
ледь помітний танцюючий фльор,
та зефірно-ванільні смаки,
дрібка солі, хліб...
Все складаю собі в рюкзачок:
торкання, цілунки, подихи...
Загортаю, мов скрипку, в сукно
невидиму душу мандрівок.
Знову протяг виносить думки
в далечінь,
в непомірну твою далечінь,
хапаю один із попутних вітрів
і пірнаю у потяг.
Незмінно нічний.
06.08. 2010р.
(Іллюстрація автора "симфонія мандрів" полотно олія)