Вже надвечір’я гасне над землею,
І в присмерку полуда на очах.
Осяянії срібною зорею
Летять боги слов’янські на вітрах.
Проклятії, забутії, гонимі
Знов повстають Перун, Даждьбог і Рід
На Київській Русі, на Україні,
Де в владі їх і корінь був і плід.
Згадаймо, як мечем, вогнем і кров’ю
Чужого бога креслили в серцях,
Як будували храми на румов’ї,
На спалених, розбитих капищах.
Не ідоли, а плоть землі і неба,
Вам не жерці служили – віщуни...
Чи у чужинській вірі є потреба?
Чи ж ми не Світовидові сини?
Нескорені, незломлені, живії
Крізь прірву віку дивляться на нас.
Ярило, Пек, Купало, Ладо, Ниє,
Де ж ви були увесь цей довгий час?
І бачу знов: під срібною зорею
Летять боги слов’янські на вітрах...
То надвечір’я гасне над землею
І в присмерку полуда на очах.