Я знала, що так і буде. Мабуть через те, що знала- так і сталось. Треба цінувати усе. Бо усе- річ нетривка. Але знаєш, Господи, що найболючіше? Те, що я справді цінувала. Раділа сонячному промінню, коли воно раптово вилізало після похмурого понеділка. Насолоджувалась гелем для душу, людьми, яких так любила, статті мовознавців, які вивчала.
Я попросила в Тебе диво, Боже, і воно було. А зараз прошу ще раз. Бо я спутана, загублена між собою і власним світом.
Поверни мені те, що я так цінувала.
Бо я стомлена від однієї і тієї ж втрати.
