Мне было и страшно, и плохо,
И, видно, не мне одному.
Кровавая злая эпоха
Житья не дала никому.
Одна лишь для сердца награда –
Во мне не проснулся злодей.
Я Данте трёхцветного ада,
Где бесы терзают людей.
Хотя не жалел я усилий,
Чтоб дар приумножить вдвойне,
Но не был подсказчик Вергилий
В пути добрым спутником мне.
Слагаю жестокую быль я,
Всегда ненавидевший врать:
России отрезали крылья,
Оставив в крови умирать.
Краплёная чья-то колода
Пророчит благую судьбу
Вкусившим запретного плода,
Поющим на сцене в гробу.
Стихами не в силах увлечь я,
Плохой я, наверно, пророк,
И стынет моё красноречье
Холодными льдинами строк.
Пусть был изощрённо лукав ты,
Убийца людей сатана,
Но я не отрёкся от правды,
Которая всё же одна.
И Данте, чьё имя почтенно,
Такого в себе не носил:
Пою, замурованный в стены,
Без воздуха, света и сил.
И я не один, в этом месте
Кто нем, кто безумен, кто слеп.
Мы заживо брошены вместе
В задраенный наглухо склеп.
Ничто уже не устрашает
Облитые кровью сердца,
И только одно утешает –
Надежда дождаться конца.
Мученья особого рода
Вполне сатане удались:
Нам стала темницей свобода,
Которой в любви мы клялись.
И ты, мой далёкий читатель,
О нашей размысли судьбе.
Я тоже был пылкий мечтатель,
Творивший кумиров себе.
Пусть будешь один против тыщи,
Не смей уповать на враньё.
Кто в юности правды не ищет,
Напрасно проводит её.
А правда под пристальным взглядом
Проступит в святой наготе.
Она – в неповинно распятом,
Оплёванном нами Христе.
ID:
216
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 21.03.2004 09:53:25
© дата внесення змiн: 21.03.2004 09:53:25
автор: Дмитрий Ляляев
Вкажіть причину вашої скарги
|