Тисячі кілометрів розриваються в скронях
Місто затихло, підземка – не в моді
Статуси в’яло своє доживають, а я, -
Під лінійку малюю каряво.
Від пункту відправлення «х» - невідомому «у»
Відсилаю з затримкою лист почорнілий,
Тіло судомить, кидає в піт білий,
Завтра прокинешся – будеш щасливий!
Годі все меседж із звідкись чекати,
Завтра, позавтра та й потім - не варто,
Є точка «х» і ще якийсь «у» - два невідомих –
Рівняння без змінних.
Хоча прокричати б «Вертайся! Сумую!»
Було б романтично (ті люди роздують),
А хочеться тільки твій запах вдихати,
Ваніль і кориця, - «Прокинсь поруч завтра!»
