Я тебе зрозумів: ти – мої небеса!
Неосяжно високі, кохані.
Ти нізвідки скотилась в життя, як зоря
І засяяла тут, як востаннє.
Зрозуміти тебе може той, хто втрачав,
Хто тримав небеса – і не втримав.
І на зоряній мапі нічній помічав
Твою чисту яскраву краплину.
Ти далека така – і так близько тепер,
На губах я твій смак відчуваю.
Я тебе не шукав. Я тебе зрозумів.
І тобою живу вже й страждаю.
Чисте золото храму твоєї душі
Віддзеркалює пристрасті пломінь.
Розумію тебе, і досвітні вірші
Принесе тобі березня повінь.
Хай заплакане небо всміхнеться тобі
І весні твоє серце зрадіє.
Я тебе зрозумів – як себе, далебі,
І тобою душа моя мріє.
Заспокойся, душа – то зоря в небесах!
Посміхнулась – і щезла привітно.
Та залишився щем. Гіркота на вустах.
Зупинилось життя непомітно…
