Так важко буває на самоті
Зостатись зі смутком віч - на - віч
У всіх нас бувають моменти в житті,
Коли іще мить – і заплачеш.
Питаєш себе: ”Що не так я зробив?
Чом доля така неласкава?
Адже я надіявся, вірив, любив,
Хіба для небес цього мало?
Я вчився прощати й робити добро,
І вірив, що я все зумію.
І дуже хотів, щоб не згас той вогонь,
Що в серці запалюють мрії.”
На моїм шляху так багато пасток,
Ти йдеш, як по мінному полю.
Здається, іще один крок –
І ось вже омріяна воля.
Та знову згасає надії вогонь.
Свобода – то крила Пегаса.
І птиця удачі вже рветься з долонь,
А ми всі залежим від часу.
Але все дарма! Я не здамся в полон
Ні смутку, ні часу швидкому.
І знов розведу ще ясніший вогонь
Не знаючи болю і втоми.
Я йтиму вперед, не жаліючи ніг,
І всі перешкоди здолаю,
Бо жити нащо? Коли на землі
Ні мрії, ні долі не маєш?
