Я дуже люблю нічого не робити. Точніше робити те, що подобається і стає насолодою у процесі його втілення. Коли людина займається улюбленою справою і їй у цьому ніхто не заважає, тоді можна з упевненістю стверджувати, що це і є справжнім відпочинком не тільки для тіла, а й для душі.
Нещодавно був такий проміжок часу, який був дуже важливим для мене. Він зробив так, що усі енергетичні резерви кудись зникли. Потрібно було постійно заставляти себе робити те, від чого зжимає горло і зв'язує руки. Кудись йти. Щось робити. Невідомо для чого і для кого. Це трішки нагадує полон, де катують полоненого до повного його обезсилення, намагаючись видусити цівку коштовної інформації.
Це було просте людське існування із тягучим поглинанням безкінечного часу, що ніяк не міг завершитись. Він був не потрібен нікому. Хоча, як на диво, цей кошмар завершився дуже швидко. І це дуже радує. Я навчився забувати і знешкоджувати непотрібний мені відрізок часового тривання.
Зараз можна спокійно пити каву о третій годині ночі, і не думати про те, що завтра має трапитись дуже важлива, ба більше вирішальна подія у моєму житті. А зараз для мене основна мета : добре відпочити і набратись сил.