Мовчать зорі, шепочеш ти "Кохаю тебе",
Але я не вірю, і без того не розумію...
І ось прийде осінь, опаде листя,
І я відповім "Зачекай кохана",
Але буде просто пізно і ти вже не поряд...
Твоя рука тримається за його
Чому він мій кращий друг...?
Чому саме ти, чому саме він...?
Але коли я підійшов до вас, що я міг сказати
Лишень крім слів "Будьте щасливі"
А ваша відповідь була така щира, така правдива.
Ви мені зможете відповісти "Спасибі"...
За, що спасибі, за що?
За те, що я просто побажав щастя,
Але чому мені ніхто його не бажає,
Я що його не заслуговую...? Не заслуговую...
І з неба чутно голос янголів,
Вони говорять "Забудь, вже пізно, пора іти"
Куди іти..? Ні, не хочу, я хочу бути з нею...
Усе було давно, це було літом
Коли вона обіцяла кохання і себе,
Ти сказав ні, а тепер скажи ні собі і осені...
Так ви праві, краще мені піти...
Спасибі за пораду, ви такі хороші,
Тільки можна я залишу листа на згадку...?
Спасибі...
Так я і пішов залишивши лист,
Де були залишені справжні почуття сонячного літа...
