На вулиці так радісно і гарно,
Здається, все навкруг співа.
Та мрію я про тебе, марно,
І сподівань ніяких вже нема.
Чому ж отак похмуро на душі,
Чому так серденько палає.
Мені говорять: "Залиши!"
Але кохаю я, про це ніхто не знає.
І кожен день для мене мука,
Хоча частиночка душі радіє.
Страшна така на день розлука,
А серденько моє про тебе мріє.
Ну ось вже навіть небо плаче,
Бо розуміє те, як боляче мені.
Та це нічого вже не значе,
Готова я життя віддать тобі.
Чому ж я друга покохала,
Навіщо я отак вчинила.
При зустрічі із ним я так палала,
І почуття свої йому розкрила.
Навіщо я таке роблю,
Навіщо говорю, що я кохаю?
Мене за все пробач, молю,
Від болі я в огні палаю.
Та щастя почуття мені приносять,
Вони знаходять сенс життя.
Хоча і шансу в смерті просять,
Хотіла б я піти у забуття…
Хотіла б просто залишитись –
Далеко десь, на самоті.
Хотіла б в іншому я світі опинитись,
Одна над прірвою, а краще на мості.
Коли б у низ я полетіла,
Прийшов кінець всьому…
Та я б цього зробити не зуміла,
Бо присвятила я життя йому.
Кохаю я його душею, -
І мрію опинитись з ним.
Йому я віддаю лілею,
Нехай вже познайомиться із символом оцим.
Повір мені, тебе кохаю,
І не зацікавлюсь вже ніким.
Про тебе я лише благаю,
Та це ж бажання… Я попрощаюсь з ним.
Бо не взаємно це, а я ж кохаю,
Про тебе мрію, ти повір.
Від почуттів своїх палаю,
Від болі я втрачаю зір.
І знов стою над прірвою сама,
Мене ніхто вже не зупинить.
Лишилась я у темноті одна, -
І біль ніхто вже не припинить…
Та все ж я зможу, я піду –
Піду у краще я життя.
Ти не хвилюйся не помру,
Я просто йду у забуття!