Тінню впасти на околиці. З легкістю пройтися лабіринтом мокрих вулиць. Зіткнутися з сотнею дзеркальних краплинок, що так дзвінко сипляться з гілля сонних дерев. Сріблясто-блакитне небо викликає дивні асоціації. Світло від нього здається якимось колючим, ніби воно складається з незліченних мільярдів дрібненьких частинок холодного скла. Очі болять.
М'яко увірватися до знайомих кварталів, відомих у пам'яті геометричних споруд: невеликий храм чиєїсь там віри поруч із ринком загальних думок та безліччю інших безликих будівель. Стояли порожні, з сліпими вікнами, покриті шаром талого льоду, мов цвіллю.. забуті, покинуті, нікому не треба. Лише моїй пам'яті здалися чомусь..
Тріснуті ліхтарі похилилися до низу, світло не лине з їхніх очей. Усе нерухоме. Зовсім не мертве. Просто порожнє без людських мас.
Можна довго кружляти навколо, шукати щось там, у безлюдді, краплинку сонця, чи промінчик чийогось дихання. Тільки якось марно воно. Трошки пізніше зрозуміти, що то все вода, така хитра та творча. Врешті-решт стомитися і впасти на невелику дитячу гойдалку, обійнявши ланцюг.
Щось тихо сумно заспівати під кришталевий дзвін льоду та падаючої води. І раптом побачити щось таке від чого забракне цього вологого повітря.
Ти нахиляєшся все нижче і не можеш повірити очам. Під ногами вода на тлі прозорого льоду, схоже на специфічне дзеркало. Бачиш відображення цього зимового міста. Тільки якесь воно інакше. Повне натовпу, ніби мурашник.
Усе сяє вологою туману та вогнями ліхтарів. Та ж церква, куполи якої виблискують від вологи на тлі роспливчастого темно-фіолетового неба, живі вікна магазинів, кав'ярні, пошти, жилих будинків.. Транспорт, набитий людьми, проблиски світла фар різних авто, люди, люди, люди...багато людей. І все догори дриґом. Навіть у голові паморочиться.
Ти схиляєшся все нижче і нижче. Таке дивне відчуття. Тобі здається, що ти ось-ось впадеш.. туди, у темно-фіолетове небо. Бо твого відзеркалення нема.
Переводиш погляд на натовп. Відносний. Змінний. Вже рідший. Звісно живий.
Що ж ти робиш у дивному, порожньому, скляному місті...?
- Шукаю тебе у безодні пам'яті.
Несподівано здригаєшся. Прокидаєшся.
