День і ніч – тривожно, серце рветься геть!
Кидає у піт. Схолодає спина.
Де та незалежність, воля, або смерть?
Двадцять років поспіль вільні... на колінах...
Золотії гори втоплено в брехні,
Щедрі обіцянки... Корупційний сором...
Творчі, не ледачі, зовсім не дурні.
А боргів набрались... Захлинемось скоро.
Є річки, є землі, і в землі – щедрот...
Цілий світ кормили медом, та хлібами...
Це ж який незграба править мій народ!
Вкрито чорноземи ріпо-бур’янами...
Боляче... У владі, де не плюнь – ділки...
Пруться до корита, наливають пики...
Розпускають лапи – зморщені гілки.
Хитрі, та безрукі, але – двоязикі...
Гірко і огидно за таких невдах,
Що моїй крайні серце вижирають...
Браття, ми єдині в слові, у думках!
Скоро їм гикнеться, дуже! Хай чекають...
Супер, Вікторе! 
