Я звикла сидіти у темряві і не зачиняти двері своєї кімнати.
Так тепло, коли кішка засинає в мене на грудях
та муркоче в такт із серцебиттям.
Я звикла вірити не тобі, а швидше у фатум
і заліплювати скотчем рота власним снам.
Ти ж сам відтяв пуповину, яка з єднювала в єдине наші життя.
Що ти бачиш, коли заплющуєш повіки?
Мабуть, тільки себе, але навиворіт.
Там на кухні замість паркету слова, вимощені ношпою.
Замариновані у бехеровці та міцних цигарках істини,
вони все рідше приходять з віком і чомусь надто багато коштують.
Я ніколи не стану телеведучою,
надто багато людей довіряло б тоді моїй брехні.
Бо думки, варто їх тільки озвучити,
стають наче мокрий батіг, яким ви самі себе потім мучите.
Проте, я всеодно не боюся їх.
Я ніколи не стану актрисою,
бо надто багато людей виїдатимуть моє тіло поглядом.
Я народилась не з тими рисами, як обличчя так і душі.
Вони настільки красиві, що майже страшні
і потребують особливого догляду.
Я ніколи не стану Амазонкою.
У мене не відійдуть води, щоб народити тобі майбутнє .
Я не впевнена, що це резонно, коли довкола така
жахлива емоційна бідність.
... я не твоя планета, а ти не мій супутник.
Невже Місяць так необхідний Землі?
Наша любов з тобою безплідна.
Контрацептиви ніколи не будуть потрібні їй.
Чуттєво,глибоко і драматично. 
