Скільки разів на очах з’являлись рожеві окуляри і уявляла ось ця людина, яка мені потрібна тепер і зараз. А з часом, а зазвичай через місяць вона втікала або просто зникала так, як і з'являлись. Тільки всі ті, які були досі бачили лише об’єкт свого бажання, яка потрапила до них у сітку.
Часто за все вона в 100 раз вдягала свої чарівні окуляри хоча знала, що він зраджує та нещиро ставиться до неї. Але ж вона так кохає та знову себе обманює в цьому. Закриваючи очі вночі вона перетворювалась в звичайну дівчину і мріяла, як можна все змінити. Вона дуже хотіла подарувати частинку свого душевного тепла. А він знаючи її почуття йшов до іншої, яка дарувала не лише душевне, а й фізичне тепло. Йшов час і лялька навчилася дарувати два почуття відразу думаючи, що хоч цим зможе його залишити. А він вгадавши її наївність лише посміявся з цього. І коли бачачи, що він йде вона тримала шматки ниток та спогадів їхнього кохання. Як часто вона обманювала себе. Тоді вона не хотіла вірити, що це була лише дурна гра його бажання і її ілюзія.
З цього дня її життя змінилось з іншим лялькарем бо він був на диво досвідченим мачо та шанувальником статуеток. Він часто пив та ображав, бо вважав це втіхою. Час летів і минав рік вона дізналась, що у нього була не лише єдина і кохана. Принаймні він визнав це і тому не так тяжко було йти та зтирати всі горизонти їхніх побачень. Адже він цілував одну, а був з іншою. Вона це знала, але як завжди кохала так ніби це знову був той, який не цінував її тіло.
Бо знаючи її життя вмів часто грати словами, які боляче ранили душу. Ставши на коліна просив пробачення в ляльки за гру в яку вмів грати. Та вона знайшла собі нового казкаря, якого цінувала, як скарб. Знову думаючи, що він залишиться і покохає її понівечену ляльку змучену грою фальші. Та з часом пішов лишивши після себе пекучі сліди і рани…
Нова історія почалась знову. Вони познайомились на вечірці де проводився конкурс танцю, вони виграли…і почалось. Смішні історії, сумні події, довгі дзвінки в телефон довгоочікувані зустрічі і прощання. Та в нього була людина з якою він зустрічався часто думаючи, що це від суму. Він дуже не хотів бути один і тому для нього вона була подругою–лялькою з якою приємно було провести час.
Ця гра тягнулась довго. Вона і він обманювали один одного в своїх почуттях. Вважаючи, що це кохання лялька не вірила в це тому для забави знайшла собі іншу втіху в іншій людині. Часто ішовши від одного вона поверталась до іншого. Все змінилось дуже спонтанно. Бо інший просто захотів бути з нею, протестувати було пізно. Почуття зламались рівно через тиждень. Вона повернулась до казкаря, він до дівчини...
Лист прийшов несподівано в ньому було написано чітко і ясно почуття і ілюзія, яку вона знала. Читаючи його не вірила тому бо все, що було написано ламало мости минулого. Він пішов…Безкінечні сльози, які капали вже 4 день змусили її змінитись. Прокидаючись вночі часто звала…Він прийшов, ні скоріш повернувся, як бумеранг. І його дуже гнітила думка чому це так. Він не міг зрозуміти чому пішов і вертався, напевне покохав цю дивну ляльку.
А тепер вона йшла бо розуміла, що тримати немає сенсу бо її цінували, як людину. Хоча в його очах лишалась тою лялькою–подругою та надто правдивою була казка. Все знову закрутилось і здавалось, що ніхто й не йшов. Бо її і його тримали почуття ілюзії і невідомого незмінного майбутнього. Тепер її лякає невідома буденність, його що вона все знає.
Та він напевне боїться втратити цю дорогоцінну ляльку, яка дарує йому ніжність, тепло, серце віддаючи все, щоб він лишився. Отак часто лялька себе обманювала…Історія закінчується тим, що лялька стала людиною, а той останній в її історії, якого вона вважала своїм хлопцем залишився з нею назавжди.
