Вже вечір помаленько наступає,
За горизонт сідає сонце, спать лягає.
І знову я в думках уже з тобою,
Палає серце, не дає мені спокою.
Твоє тепло і ніжність відчуваю,
І хоч далеко ти..., та як же я кохаю...!
Та не судилось, знаю, разом бути
І радість щастя нам сповна відчути.
Життя у тебе склалось, ти не сам,
Сім\"я, кохана, все..- з тобою там...
Та й в мене також.., нарікати було б гріх
Стосунки гарні, добрий чоловік.
Та серце рветься так до тебе, хоть на мить..
Чого ж душа так плаче і болить?
Відчути хочу ніжність сильних рук,
Приємний погляд, серця твого стук
І тихий шепіт наче десь у сні:
\"Кохана, рідна, не байдужа й ти мені!\"
Це доля випробовує так нас,
Чи відстань подолаєм, та і час
Чи збережем тепло в своїх серцях
Кохання в душах, іскорки в очах
І таємницю нашу, щоб ніхто не знав,
Не хочем, щоб від цього хтось страждав.
Таємне це кохання.., лиш для двох,
На небі потім нас розсудить Бог
Тепло і ніжність ми даруєм вдвох собі
І тим щасливі самі на Землі!!!
І от вже справжня ніч прийшла,
Я заспокоїлась й тихенько спать лягла
Та знаю - ти приснишся мені знов
Нічого тут не вдієш - це ЛЮБОВ!!!
Життя цікава штука, любить все плутати... Класний вірш.
Настя Ковал відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
рада що сподобався, тут не всі його правильно сприймали, але любов не вказує серцю кого любити можна, а кого ні, головне не наробити дурниць, не змушувати страждати дорогих тобі людей, а час і відстань все самі розставлять на свої місця...
Дякую Вам за коментар...
