|
З самого ранку Даня був дуже заклопотаний. Йому потрібно було, як і завжди, вмитися, зробити зарядку, застелити свою постіль. Потім він поснідав, і бабусі зовсім не треба було умовляти, щоб він з’їв свою кашу. Хоча, признатися по правді, він не дуже її любив.
Затим він допомагав бабусі, яка чомусь вважала, що він тільки плутається в усіх під ногами і заважає їй складати кошика.
Вона з дядею Вадимом хотіла на цілий день поїхати на город, що знаходився десь за містом. Вона взяла буханець хліба, розрізала його на пласкі скибки і промазала маслом. Потім знову склала все докупи.
Богдан вирішив, що цей бутерброд для когось одного і здивовано запитав: - Бабусю, а в кого це в нас такий довгий рот?
А потім… Ой, скільки потім вони зробили удвох з дідусем!
Спочатку вони годували сірих вухастих кроликів. Кролики беруть стеблинку трави до рота, а тоді починають так смішно хрумкати, а стеблинка все зменшується і зменшується, аж поки зовсім не щезне.
Далі вони перегортали сіно, що сохло під яблунями. Дідусь накосив трави, щоб кролики та коза могли взимку ласувати духмяним сіном.
А коли сіли відпочити, Даня попрохав:
- Дідусю, розкажи мені, будь ласка, казочку.
- Добре, - сказав дідусь та й почав:
- Жив-був дід Сашка. І була в нього синя семиряжка. На голові- шапочка, на спинці - латочка. Гарна моя казочка?
- Так собі, не дуже, - відповів Даня.
- Ти кажеш, не дуже, і я кажу, не дуже, - правив своєї дідусь. – Тож слухай далі. Жив- був дід Сашка. І була в нього синя семиряжка. На голові- шапочка, на спинці- латочка. Гарна моя казочка?
- Ні, дідусю, твоя казка незкінченна, така, як про собаку, що була у попа. А ти мені розкажи найсправжнісіньку казку.
Але дідусь чомусь враз забув усі казки (бо схотів спати) і сказав:
- Ти біжи пограйся, а я поки щось згадаю.
І Даня став гратися в дідуся. Він собі уявив, що ось він і є Данин дідусь. Він зняв з дідуся окуляри і й почепив їх собі на носа. Та окуляри були великими,а Данин носик - маленьким. Окуляри так і хотіли бряцнутись на землю. До того ж в них нічого не було видно.
Перед очима пливе ніби якийсь туман. Дані дивно було, навіщо це люди носять окуляри, в яких нічогісінько не можна вгледіти.
Дідусеві ця гра чомусь не дуже сподобалась. Він забрав в онука окуляри і мовив:
- Підемо й пограємося в справжнісіньку казочку, любий. В таку казочку грався і я, коли був таким малим, як оце ти.
І вони пішли до грядок. Дідусь витяг з карману коробочку сірників, висипав трохи їх на долоню. А коробочку сховав назад у кишеню.
- Зараз, - сказав він, - ми будемо робити табун.
Взяли картоплину побільше, увіткнули чотири сірники знизу, а одного - зверху. На нього начепили картоплину маленьку. Ось і вийшла вівця з коричневими ракотицями. З огірків таким же чином наробили корів та бугаїв, а з маленьких гарбузиків - таких пузатих жовтеньких льох. А із слив зробили страусів. Нічого, що страуси вийшли синіми, зате такого табуна немає ні в кого.
А потім Даня виганяв його на пасовище. Але це не така вже й легка справа - випасати такого великого табуна. Треба, щоб і трава була великою та густою, та щоб і ставок поблизу був. Коли трохи пофантазувати, то можна уявити, що миска з водою - це ставок.
З собачкою Пижиком вони охороняли свій табун від вовків, ведмедів, тигрів та бегемотів.
- А до чого тут тигри та бегемоти? - запитав дідусь.
- Ну, якщо в табуні є страуси, то мусять же на них нападати тигри, - відповів Даня.
А відносно бегемотів… Даня не був певним, що головним в меню бегемотів є корови та вівці. Та все ж вирішив, що табун слід охороняти і від бегемотів також. Так, на всяк випадок.
Все було так цікаво, що хлопець забув навіть про казки Частинки Неба.
А ввечері приїхала бабуся і покликала Даника вечеряти.
Коли Даня ліг у ліжечко, то подумав:
- Добре, що я для свого табуна побудував халабуду з гілочок та листя. Тепер моїм тваринам там тепло, та й люті звірі їх не дістануть.
Він закрив очі і заснув.
ID:
331693
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.04.2012 10:57:38
© дата внесення змiн: 02.11.2012 20:44:20
автор: Ліоліна
Вкажіть причину вашої скарги
|
