Я відчуваю холод у собі,
Неначе все що було вмить не стало,
Немов померкло сонце й сірі дні
пройшли крізь мене,
Й сутінки повстали.
Немов життя збагнуло все за мить:
Невизнання, приниження і зраду,
Зреклось мене...вже серце не бринить,
Зневага відчувається позаду.
Я відчуваю холод у собі,
Немов все те, що душу огортало,
Скотилось у безодню чар німих,
І там в свавіллі заблукало...
Немов немає вже мене,
Лиш образ в сутінках мовчання,
Принижений, облудний і сліпий,
Роздавлений розрізаний ножами...
Я відчуваю холод у собі,
Мабуть тому, що я вже тут лиш тілом,
Душею ж я давно втекла звідтіль,
Я в сні, в надії – я щаслива...
Мабуть тому, що в мене новий день,
Не ваш! Не сірий, не брехливий,
Пронизаний теплом душевних барв,
Він мій! Веселий, світлий, щирий.
Я відчуваю щастя у собі,
Мабуть тому, що я знайшла свій спокій,
Знайшла веселку в сірі дні,
І мить незламної турботи.
Мабуть тому, що я знайшла себе,
В краплинах ранішньої тиші,
У подиху вітрів і шепоту зірок,
Знайшла себе в житті...
знайшла і не залишу...
Дуже рівненько, і як на таку юну особу - дуже і дуже.
Проте:
забагато всцім відомих словосполучень, і є пара "ляпів":
"в свавіллі заблукало" - в чийому свавіллі? де про нього хоч щось йдеться?
"незламної турботи" - це оксюморон, пробачте. І не обіграний ніяк.
Ще й сенсова насиченість передбачувана до шаблонності. Хоча, у 18 років іншого й чекати гріх. Але - поміркуйте, будь ласка.
Артюр Рембо, у 18 років, писав дуже небанальні, як на той час, речі.
Жабокрик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я це писала 3 роки тому,тобто в 15.
Напевно,в своєму свавіллі))
Не сперичаюсь, ламаний вийшов,хоча на той час він мені дуже-дуже полюбився і через те досі один із мої фаворитів.
Вельми дякую за критику,я її дуже потребую.
дуже гарний, наповнений смислом вірш 
